skip to Main Content

АДВОКАТИ-СЕПАРАТИСТИ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ В Л/ДНР – ЧОМУ ЇХ ПОКРИВАЮТЬ В УКРАЇНІ?

АДВОКАТИ-СЕПАРАТИСТИ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ В Л/ДНР – ЧОМУ ЇХ ПОКРИВАЮТЬ В УКРАЇНІ?

Ілля Костін, адвокат, патентний повірений, громадський діяч

Бесіду провів Головний редактор Шатній Олександр

Рубрика “вільне питання”. Тема: “Адвокати-сепаратисти”.

Ілля: Адвокати-сепаратисти – це проблема, якою я займаюсь вже декілька років. Коли я повернувся з армії, то почав досліджувати це питання і виявилось, що Національна асоціація адвокатів України взагалі нічого не робить відносно адвокатів-сепаратистів і навіть не відкрила за останні декілька років жодного дисциплінарного провадження за моїми скаргами. Зараз ми підготували новий пакет скарг з новими даними адвокатів.
Серед таких адвокатів можна виділити декілька груп: перша – це адвокати, які присягнули ДНР, ЛНР і спокійно працюють в Україні. Друга група – це адвокати України, які є представниками псевдо правоохоронних органів ДНР, ЛНР. І третя – це адвокати України, які були або є керівниками ЛНР, ДНР. Є конкретні прізвища цих людей. Наприклад, адвокат України Шишкіна Олена Миколаївна є головою народного трибуналу ДНР (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 1339 видане Радою адвокатів Донецької обл. 02.04.2002 р., адреса робочого місця: 83017, Донецька обл., Калінінський р-н., бул. Шевченко, буд. 25, оф. 201, конт. тел.: +38(099)764-01-00). Радомська Олена Володимирівна декілька років обіймає посаду міністра юстиції ДНР (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 4043 видане Радою адвокатів Донецької обл. 28.09.2011 р., адреса робочого місця: 83050, Донецька обл., Ворошиловський р-н., вул. Артема, буд. 96, конт. тел.: +38(062)381-73-99, +38(050)590-94-39). Також багато адвокатів, які є в даний час або були в минулому слідчими МГБ та інших органів ДНР/ЛНР.

Коли ми зробили витяг з реєстру адвокатів ДНР (він був раніше відкритим), то в реєстрі нараховувалось понад 350 адвокатів, що прийняли присягу адвоката ДНР. Є адвокати, які активно себе рекламують як тих, хто вільно працює в ЛНР/ДНР. І на ці випадки ніяк не реагує керівництво адвокатури. Рада адвокатів і КДКА Донецької області постійно відмовляють у відкритті дисциплінарних проваджень з цього приводу. Це, безумовно, зрада інтересів держави на користь країни-агресора. Я думаю, що більшість представників у керівних органах адвокатури є колаборантами. Вони захищають не Україну, тому повинні постати перед законом.

Мені говорили про те, що всі повинні мати захист, навіть на окупованих територіях. У грудні 2017 року відбулась передача українській стороні 70 полонених з ЛНР/ДНР. Ми організували відкриту прес-конференцію за участі полонених, де вони розказали як їх “захищали” адвокати-сепаратисти, були також названі прізвища слідчих МГБ, які є діючими адвокатами України.

У зв’язку з тим, що органи адвокатського самоврядування, безпосередньо КДКА Донецької області, відмовлялись відкривати дисциплінарні провадження, я вирішив піти іншим шляхом. Я направив запит, в якому вимагав надати роз’яснення правил адвокатської етики – чи може бути адвокат України в іншому псевдо адвокатському органі, не виконувати закони України і виконувати вимоги актів невизнаних терористичних угруповань? Більше року Рада адвокатів України розглядала моє звернення і відкладала його 7 разів. І коли я написав, що звертаюсь до суду, мені була надана така відповідь: “Оцінка щодо відповідності вимогам чинного законодавства України дій зі вступу до громадських об’єднань або професійних організацій, які утворені на тимчасово окупованій території України не у відповідності до Конституції України та законів України «Про громадські об’єднання», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших актів чинного законодавства України і міжнародних договорів, які у встановленому порядку визнані Україною обов’язковими до виконання тощо, не входить до повноважень Ради адвокатів України”.

Мені говорили залишити це питання, оскільки воно є політичним. Але я так не вважаю, адвокати-сепаратисти є зрадниками і їх треба судити, а це вже не політика, а кримінал. Враховуючи той факт, що йдуть військові дії, суд може бути іншим. Нова партія скарг з приводу адвокатів-сепаратистів направляється, подивимось що буде далі.

Олександр: Революція Гідності минула більше 5 років тому. Ми вже на порозі другої зміни влади після революції. Позитивні чи негативні зміни Революція Гідності привнесла в адвокатуру України? Чи може їх не було взагалі? Питання стоїть більш в концептуальній площині і не зводиться лише до прийняття нової редакції чи поправок до певних законів.

Ілля: Революція Гідності привнесла зміни, які торкнулися кожного з нас. Але, чи відбулися зміни в парадигмі самої інституції адвокатури? І наскільки вони глобальні для того, щоб говорити, що змінилася взагалі парадигма? З цієї точки зору можна сказати, що ні, зміни не відбулися. І причина не в законодавстві. Закон України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” був прийнятий 2012-го року. Я був безпосередньо учасником початку його напрацювання. І як знаєте в тому чудовому мультфільмі: “Як корабель назвати, так він і попливе”.

Чому не змінилася парадигма? По-перше, не змінилися люди в керівництві. Свого часу один адвокат, якого я поважаю, сказав наступне: зміни не можуть відбутися, якщо не відбувається зміна керівництва. Я був не зовсім згоден. Я говорив, що і суспільство може змінити ситуацію. Так, змінити воно може, але постійно буде ситуація повертатися назад. І привів приклад ситуації з Комітетом захисту прав адвокатів Київської області, який зараз працює на дуже високому рівні завдяки тому, що на початку керівництво поставило високі вимоги і до себе, і до учасників, і до інших адвокатів, і взагалі до принципів роботи.

У керівництво органів адвокатури ми обрали людей, які звикли очолювати, керувати, а не розвивати. І щодо того як відбулись вибори керівних органів у мене була розмова з людьми, які були в ревізійній комісії на той момент. Вони мені повідомили, що голосів тоді не набиралось на користь Ізовітової. Ігор Головань правильно робив, коли критикував цю ситуацію. Він говорив, що буде реакція. І вона ніколи не скінчиться. Я пригадував його слова і в 2015-му, і в 2016-му році, коли я повернувся вже з АТО, про те, що все відбувається так, як відбувалось з самого початку.

Зараз зміни в адвокатурі можливі тільки після прийняття нового закону або в новій редакції. Чому? Тому, що керівництво не збирається щось змінювати. Це точно кількість, а не якість. Корупційні питання постійно знаходяться на першому місці. Місцеві органи адвокатського самоврядування практично незмінні. Вони змінюються тільки тоді, коли є певна опозиція до керівництва адвокатури. Мої опоненти можуть сказати – чому не провести вибори і не отримати певні результати і змінити керівників? Це зараз теж неможливо через монолітність, гроші, відпрацьовані технології проведення будь-яких виборів. Я би порівняв загалом керівництво Національної асоціації адвокатури з Партією Регіонів зразка 2012-2013-го років. Рафальська і Бойко намагалися збирати адвокатів. Але РАУ говорить, що, вибачте, ми не давали згоду на проведення конференції (не затвердили квоту представництва, порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів). А хто їх повинен запитувати? Стаття 47 закону не вимагає робити ці дії кожного разу при скликанні конференції адвокатів регіону. Тому, на жаль, нічого кардинально не змінилось. А повинно було змінитися.

Правильніше сказати, що інструментарій, все ж таки, змінився. Більше з’явилось можливостей пов’язаних з оскарженням рішень, з реагуванням на порушення прав адвокатів. Але це, якщо не читати новини і не бути пов’язаним з “держава – суспільство – окремий індивідуум – проблеми комунікації”, а лише зайти на сайт виконавчої влади, то взагалі ідеально все. Звернення громадян – будь ласка, є форми для того як це відправити і відразу буде реагування. Та ж сама ситуація зараз і в адвокатурі.

Олександр: Тобто такі зміни можна назвати більш “косметичними”, аніж такими, що змінюють концепцію адвокатури?

Ілля: Так. Свого часу Євген Солодко говорив про те, що адвокатура повинна бути кастою. Він зараз, наскільки я пам’ятаю, також має відношення до керівництва адвокатури. До касти не те, що навіть не наблизилися, а навпаки робимо все, щоб цього не відбувалося.

Олександр: Кадровий голод в Україні торкнувся і судової системи. Деякі справи призначаються до розгляду вже на 2020 рік, хоча за вікном ще тільки середина 2019 року. Які передумови ситуації, що склалась з кадрами в судовій системі – це недолуга концепція реформування судової системи, відсутність спеціальних достатніх знань та досвіду у реформаторів чи щось інше?

Ілля: Нещодавно в мене була розмова з двома суддями, яких я дуже добре і дуже давно знаю. Ще зі шкільних часів. За цих суддів мені реально не соромно – ніхто нічого не знайде поганого на них. Тому, вони живуть, скажімо так, нижче середнього рівня середнього класу. Кадровий голод пов’язаний з тим, що можливість реформувати, коли це все почалося, не використали. Формально реформування відбулось.

На жаль, ми зіштовхнулися з ситуацією, коли ми не маємо “головного”, адже і в реформуванні як судової гілки влади, так і адвокатури взагалі не стоїть на першому місці принцип верховенства права, в широкому, реальному сенсі. Ми перейшли на ситуацію і, в принципі, всі сторони з цим погодились, що достатньо чи недостатньо буде лише певних документів. Навіть Верховний Суд, який, так непогано почав, прикриваючись формальними обставинами, робить так як кон’юнктурно хтось хоче. Як приклад, це рішення в справах по оскарженню рішення ЦВК по Клюєву та Шарію. Це ганьба! Тому, ми і маємо зараз те, що судді звільняються. А хто прийде на їх місце? Будуть ті, хто хотітиме дійсно щось змінити або просто працювати. Але і прийдуть люди, які хочуть підняти лише своє фінансове благополуччя. Хто поважає зараз суддів?

Олександр: Мало хто поважає. Довіра низька.

Ілля: Так. Ми правники і ми знаємо, в яких умовах працюють судді. Іноді у мене виникає враження, що це все відбувається навмисно. Наприклад, нещодавно був у Солом’янському районному суді міста Києва. Суд більш-менш, але сиділи поруч з детективом буквально на папках кримінальних справ. Тому, можна констатувати, що реформа не відбулась. Не можна назвати це реформою.

Наша компанія раніше була судовим бутіком, але в 2011-2012 роках ми практично припинили працювати в судовій гілці влади. Чому? Тому що неможливо було передбачити взагалі ніякого результати справи. Тільки хабарі! Потім після Революції ми знову почали працювати – брати судові справи. Чому? Тому що судова система почала працювати, але це був страх перед переатестацією, людьми, які приходять і дивляться в очі. Зараз ми знову повертаємось до ситуації, яка була в 2012 році. Найяскравішим прикладом є Баришівський районний суд Київської області. І те, що ДБР відкрило кримінальне провадження за 375 статтею Кримінального кодексу відносно суддів, це нічого не означає. Повинно бути миттєве звільнення судді, дисциплінарне провадження. Але, я досі не чув про те, що когось було звільнено.

Але, чи є у нас час, щоб витрачати його на реформування судової системи, якщо ворог постійно на порозі? Ні. Не буде в Україні багато суддів, якщо не буде нормального відношення у суспільства до них. Не буде нормального відношення у суспільства, якщо будуть прийматися рішення, які незрозумілі суспільству.

Олександр: Виходячи з вищесказаного можна стверджувати, що суди в Україні дуже заполітизовані? Вони залежать від тієї чи іншої ситуації і в них немає в необхідній мірі незалежності?

Ілля: Мета реформи, яка була написана, а саме зробити незалежними суддів і відібрати якісних кандидатів, не досягнута. На жаль, ми маємо доволі великий стрибок назад і відсутність незалежності судової системи, в правильному її розумінні. Я пам’ятаю, коли судді були недоторкані і що робили деякі з них. Прямо в судовому засіданні показували сторонам своє негативне ставлення до них, і дулю показували, і матом говорили. А що далі, куди скаржитися? Писали у Вищу раду юстиції, зараз Вища рада правосуддя. І що? Одного разу ми практично притягнули до відповідальності суддю Азізбекян з Запорізького господарського суду, але строки сплинули (навмисно затягнули). І що Ви думаєте? Зараз вона пройшла переатестацію.

Олександр: Це все говорить про якість цієї переатестації. Скажіть, будь ласка, Вищий антикорупційний суд – була необхідність взагалі в його створенні чи можна вважати, що в більшій мірі це була політична доцільність для тієї влади?

Ілля: З точки зору боротьби з корупцією, так. Це потрібно було зробити тому, що реформа не відбулася. Я захоплююсь масштабом змін, адже в сучасності такого не зустрінеш. Сергій Юрійович Козьяков говорив про те, що, в світі є тільки декілька прикладів, коли відбувалися такі глобальні зміни системи і коли Верховний Суд самообирався. Тому я не критикую сам процес, лише результати. Антикорупційний суд повинен бути, безумовно. По іншому розглядати справи високопосадовців у загальних судах просто неможливо. І я з одного боку, зі страхом думаю про те, який караючий орган це може бути, а з іншого боку, ситуація відносно високопосадовців не зміниться ніколи, якщо справи і далі будуть розглядати суди загальної юрисдикції. Але, те, що зараз розслідує НАБУ, це дрібнота. Серед судових справ практично немає високопосадовців. Декілька мільйонів гривень – це не рівень НАБУ. А скільки слідчих дій, а скільки наших грошей на це йде? Правоохоронна система взагалі не рахує.

Олександр: То тоді логічне наступне питання – на Вашу думку НАБУ, САП, НАЗК, ДБР – чи змінилось в країні в кращий бік щось з приходом цих нових інституцій?

Ілля: В адвоката більше стало роботи. Це непогано. Краще стало, але виключно статистично. Якщо порівнювати найгірші часи регіоналів, то зараз звичайно прогрес є. ГПУ робить свою роботу, яку вона звикла робити – з пальця висмоктують проблему, яку потім намагається вирішити служба зі своїм відділенням економічних злочинів. Важелів впливу на них стало більше, ніж було за минулого кодексу. Я не пам’ятаю раніше, щоб була така кількість кримінальних проваджень і масове застосування правоохоронних органів для економічних, у першу чергу, відносин. Тільки що, відразу кримінальне провадження, слідчі дії і все таке інше. Питання в іншому – чи очікували під час Революцію Гідності, що стане краще? Так, очікували люди, які загинули – герої Небесної Сотні. Краще стало? Звичайно ні. І тому це вже поразка у бою, але ще не у війні.

Олександр: Чи була нагальна потреба їх створювати чи можливо було б достатньо наявності політичної волі в керівництва країни та існуючих на той час правоохоронних органів для їх ефективного функціонування, зміни кадрового потенціалу і можна було обійтись без створення нових, таких як НАБУ, НАЗК і т.д?

Ілля​: Створити нове – це як почати з початку. Але протидія була набагато більшою, і ми отримали те, що отримали. Ми перейшли, в принципі, в еволюційний шлях розвитку стосунків між правоохоронними органами, між суспільством і державою. Але, як тільки ми виходимо на еволюційний шлях, ми потрапляємо в чергу виборів, ми стаємо слабшими. Слабшими тому, що у нас є ворог- Росія, який чудово цим користується. Є п’ята колона, з якою нічого не зробили, а треба було знищити її за перший рік. Не можуть в країні існувати ні Партія Регіонів, ні Комуністична партія. Не можуть люди, які в Опозиційному блоці, висувалися кандидатами в депутати – люди, які говорять про те, що Росія нікого не вбивала і хлопці загинули тому, що вони загинули і є злочинцями.

Олександр: Ми вже трошки зачіпали це питання. Чи відчуваєте Ви в повсякденній діяльності порушення своїх прав як адвоката? І якщо такі порушення є, то з боку яких частіше за все органів, установ, організацій вони вчиняються? І які їх передумови на Ваш погляд – низька компетентність кадрів, свідоме порушення чи може щось інше?

Ілля: Порушення прав адвокатів безпосередньо в мене бувають доволі нечасто, але вони є. Ви знаєте, я пропускаю все через призму Комітету захисту прав адвокатів Ради адвокатів Київської області. Я зараз звичайний член комітету, але декілька років його очолював. Порушення, якщо вони є, то вони кричущі. І в цьому бувають винні також і адвокати. Якщо адвокат ставиться до свого опонента з повагою, без агресії, навіть у випадку, коли людина має певне завдання протидіяти адвокатській діяльності, то можна вирішити цей конфлікт в рамках чинного законодавства і правил адвокатури, не довести до критичності. По-друге, якщо адвокат буде поважати іншу сторону, то порушення прав адвоката будуть мінімальні. Якщо порушення все ж таки відбуваються, то треба захищати права і не відходити від позиції доцільності, коли клієнт просить щось не робити, бо це гірше для справи. Таке теж дуже часто відбувається. Особисто в мене порушення переважно стосуються адвокатських запитів, неможливості вчасно добитися зустрічі з клієнтом, намагання порушити адвокатську таємницю. Ми чітко є ворогами правоохоронної системи і правоохоронна система відносно нас. Цю ситуацію треба руйнувати. Повага один до одного дасть можливість ліквідувати цю проблему.

Якість кадрів теж дуже погіршилась. Наприклад, коли виїжджає слідчо-оперативна група. Раніше виїжджали люди іншого віку. Зараз дівчатка, хлопчики. Що ми можемо отримати в результаті їх діяльності? Але, все рівно завжди можна знайти спільну мову. Якщо ні, то треба наступати і битися, як це робить комітет.

Для захисту свого життя та здоров’я адвокатам треба дати зброю. Чому у журналістів є можливість отримати зброю, а у адвокатів немає?

І якість адвокатури зараз дуже сильно впала. Я був членом кваліфікаційної палати регіону один рік. Намагання змінити вимоги до кандидатів призвела до протистояння з НААУ. Приймаються всі і формальним питанням. Навіть люди з кримінальним минулим. Зараз в адвокатурі безліч випадкових людей. Скільки в адвокатурі зараз діючих прокурорів, діючих суддів є адвокатами? А відносно стажування діючих прокурорів? РАУ сказала, що це не протирічить Закону про адвокатуру.

Олександр: Чи позитивно впливає на хід судових засідань та результат розгляду справ відкриття судового засідання для вільного доступу журналістів? Чи можливо це навпаки заважає швидкому та якісному розгляду справи?

Ілля: Я скажу як адвокат – це безумовно плюс. Якщо б журналісти не були в судових засіданнях, розірвали би нас як шматочок ганчірки. І це пов’язано з багатьма чинниками. І тому, ні в якому разі, особливо на даному рівні розвитку судової гілки влади, обмежити права на вільний доступ журналістів до судових засідань не можна – це все рівно, що поставити ще одну цеглину в революційний вибух. Ще один революційний вибух країна не знаю переживе чи ні.

Олександр: Оскільки Ви фахівець з інтелектуальної власності, який отримав високе визнання на міжнародному рівні, хочеться поставити Вам ще одне питання – чи можна вважати, що наша держава створила достатньо якісні механізми для захисту прав інтелектуальної власності, які дають Вам змогу ефективно відстоювати права своїх клієнтів? Чи, все ж таки, ми знаходимось на рівні країн “третього світу” в питанні захисту прав інтелектуальної власності?

Ілля: У державі достатньо нормативних актів для того, щоби захищати права клієнтів. По-друге, єдине, чого глобально не вистачає, це вищого IP-суду, який сподіваюсь, що в цьому році запрацює. Хто працює в судах по захисту прав інтелектуальної власності, мають одну велику проблему – це діючій інститут підсудності спорів з питань інтелектуальної власності. Проблеми є в питаннях підсудності. Багато разів ми їздили по всій країні на судові засідання в районних судах. І в результаті виходить, що це довго, неякісно, неефективно, корупційно. Коли почне працювати IP-суд, то він зможе остаточно сформувати необхідну судову практику за рік-два. Сподіваюся на стрибок в якості, швидкості, ефективності.

Треба закінчити реформу відомства щодо постійних перейменувань – припинити ці ігрища, пов’язані з посадовими особами, на кшталт “я створю щось нове і потім зміню керівництво”. До захисту прав інтелектуальної власності це немає жодного відношення. І наші закони: Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” – вони вже застаріли.

Третя ланка – це питання експертизи. Кодекси зараз дали можливість збирати докази шляхом звернення до експертних установ безпосередньо адвокатами. І, по-перше, експертів не багато. По-друге, дуже діаметрально різний рівень експертизи. По-третє, чіткої відповідальності немає. Відповідальність на папері є, але коли ми спробували притягнути експерта до відповідальності, це нам не вдалося. Ми постійно штовхали Міністерство юстиції України і чекали, коли у нього буде наступна атестація.

І четверте – це питання патентних повірених. Патентні повірені повинні бути тією ланкою, яка теж є частиною сфери охорони інтелектуальної власності. Але, зараз складається таке враження, що вони не стоять на захисті прав інтелектуальної власності. Вони ніби відокремлені і не зведені до єдиного знаменника. Жодного патентного повіреного ніколи не притягали до відповідальності.

Олександр: Уточнююче запитання щодо відповідальності – не притягуються до відповідальності бо немає, скажімо так, “політичної волі” чи немає механізму притягнення патентних повірених?

Ілля: Загальний механізм існує, але ніколи не застосовувався. Чому? Тому, що самі такі.

Back To Top
×Close search
Поиск